Новогра́д-Воли́нський (Возвягель, Звяголь, Звягель, Звягаль, їдиш זוויל) — місто при впадінні річки Смілки в Случ, праву притоку Горині; тепер районний центр Житомирської області з населенням 56 000 чол.

Місто Новоград-Волинський розташоване в північно-західній частині Житомирської області на мальовничих берегах річки Случі, за 218 км на захід від Києва і на 312 км на схід від Львова. Через нього проходить міжнародна автомобільна трасаE40 (Київ—Львів—Чоп), автодорога державного значення Васьковичі—Тереблече, дороги обласного значення наБаранівку—Полонне, Чижівку-Городницю. Залізнична станція з'єднує місто в трьох напрямках із залізничними вузламиШепетівка (далі на Львів та Бердичів), Коростень (далі на Київ, а також на Овруч і Білорусь), Житомир (далі на Фастів-Київ, а також Коростень та Бердичів).

Звягель

Вперше місто згадується за назвою Возвягель у 1256 р. у Галицько-Волинському літописі. Роком пізніше, через непокору його жителів, він був спалений дружиною короля Данила Галицького. Недавні археологічні розкопки городища на правому березі Случі, описані ще наприкінці XIX в. В. Антоновичем, дозволили визначити місце розташування, розміри й особливості побуту цього древнього міста

Реконструкція частини Звягельської фортеці, 2010

Нове поселення виникло через багато років на лівому стрімчастому березі Случі. У 1432 р. ще містечко Взвяголь, у 1499 — лише маєток Звяголь, який як бенефіцію отримав К. І. Острозький. У 1507 р. він отримав дозвіл на будівництво замку і закладання міста («місто садити»). Ядро Звяголя як міста — замок, побудований у 1507–1595 рр. ПісляЛюблінської унії 1569 р., внаслідок зміни транслітерації, назва міста — Звягель.

1605 року відбувся спустошувальний набіг татар, постраждав і Звягель^[2].

1620 р. у Звягелі було п'ять вулиць і два передмістя з загальним числом дворів 403. Місто мало школу і лікарню («дім шпитальний») У 1636–1648 рр. — резиденція Анни-Алоїзи Острозької (Ходкевич). В 1648 р. у місті 454 дворів.

Під час визвольної війни повстанці захопили замок, залога якого перед цім втекла, і велику аптеку Анни-Алоїзи. У 1648–1649 рр. Звягель був центром Звягельського (Волінского)]] козацького полку, його полковниками були наказний Іван Донець, теренові — місцевий кушнір Михайло Тиша та Герасим Яцкевич. Козаки підсилили укріплення міста, про яке поляки в 1649 р. писали:«…добре укріплене, бо багато веж та паркани дуже міцні і пересипані землею». Після жорстокого бою і підпалу міста, 13 червня 1649 р. козаки і місцеві повстанці вийшли з міста й мостом переправились через р. Случ, залишивши полякам спалений Звягель. До наших часів збереглися залишки фортеці князя Острозького — фрагменти замкових стін, бастея, бастіон, чотирикутна вежа і давні малюнки-схеми. Фортеця була типовою бастейно-бастіонною спорудою епохи ренесансу. З 1658 р. Звягель перейшов до роду Любомирських.

Протягом XVIII ст. було відновлено і споруджено нові головні храми Звягеля: у 1730 р. — дерев'яний собор, близько1740 р. — Велика синагога, приблизно в середині сторіччя — дерев'яна церква Святої Трійці, а в 1784 р. — новий кам'яний костьол (при цьому була розібрана частина стін замку). В 1766 р. у Звягелі було 379 будинків, але в 1775 р., після великої пожежі, залишилося тільки 234. Відповідно до усних переказів, у XVIII ст. містечко простягалося на захід приблизно до нинішнього кінотеатру, а далі починався ліс.