Історія НВПЕТ

Перша згадка про навчальний заклад Звягеля датована 1620 роком. У дореволюційні часи в місті були чоловіче та жіноче двокласні училища, церковно-приходська школа, чоловіча та дві жіночих гімназії. У 1921 році було створено педагогічний технікум та радпартшколу, однак проіснували вони недовго. Було у нас і морське училище. З сучасних навчальних закладів, які готують спеціалістів для народного господарства, найстарішим є Новоград-Волинський промислово-економічний технікум. У керівництва машинобудівного заводу ідея створити середній спеціальний навчальний заклад зріла давно, однак лише у 1968 році вона почала набувати реальних рис. А відкрито його в жовтні 1969 року при Новоград-Волинському заводі сільськогосподарських машин в якості філії Київського вечірнього індустріального технікуму. Перший набір учнів становив 60 чоловік з вечірньою формою навчання. Група технологів здобувала освіту зі спеціальності «Обробка різанням», а інша група, механіків, вчилася за спеціальністю «Ремонт устаткування підприємств машинобудування».

Спочатку у новоствореному навчальному закладі було дві кімнати на другому поверсі управлінського корпусу заводу сільгоспмашин. У зв’язку з тим, що навчання проводилося без відриву від виробництва, заняття проводилися у дві зміни. Наступного, 1970 року, було набрано 90 чоловік у три групи. Слід зауважити, що в ті часи в технікумі навчалися лише працівники машинобудівного заводу.
Навчання тривало три роки, і перший випуск молодих спеціалістів відбувся у 1972 році. Дипломи отримали 46 чоловік, з них троє з відзнакою та більше десяти відмінних оцінок було поставлено державною кваліфікаційною комісією за результатами захисту дипломних проектів.
Проблем керівництву технікуму вистачало. Основна з них — навчальна база. Тому посібники, макети обладнання для кабінету спецпредметів та література були придбані за рахунок машинобудівного заводу. Багато зробили самі учні, в тому числі і діючі моделі всіх видів сільськогосподарських машин, які на той час випускав машинобудівний завод.
На 1973-1974 навчальний рік набрали дві групи за спеціальностями монтаж і ремонт промислового обладнання. Екзамени для новачків проводили в два тури: з 7 по 14 серпня і з 10 по 20 листопада. Це було зроблено для того, щоб восени мали можливість вступити до технікуму демобілізовані військові. Впродовж 1972-1974 років заклад закінчили 410 спеціалістів, які працювали на заводі змінними і старшими майстрами, начальниками дільниць, бригадирами та керівниками цехів.
У 1974 році філією технікуму було випущено 77 спеціалістів. 45% дипломних проектів вони захистили на «відмінно». З квітня 1974 року, в зв’язку зі створенням нового Міністерства машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, Новоград-Волинську філію Київського індустріального технікуму підпорядкували Люберецькому технікуму сільського господарства. Набула чітких рис перспектива будівництва спеціальних корпусів для технікуму. Ця ініціатива належала міністерству. З 1974 року вперше проведено набір робітників, які мали освіту вісім класів. Їм було надано можливість одночасно одержати загальну і технічну середню освіту.
На початку 1975 року при технікумі почали працювати курси підготовки для вступу в технікум. У березні цього ж року відбувся черговий випуск молодих спеціалістів — 59 чоловік, з них два з відзнакою. А з червня розпочато перший набір студентів на денну форму навчання.
У 1975 році наказом Міністерства машинобудування для тваринництва і кормовиробництва СРСР від 22 вересня за номером 157 було створено Новоград-Волинський машинобудівний технікум. Саме з цього часу технікум існує як самостійна структура.
У 1977 році був завершений проект комплексу будівлі технікуму. На превеликий жаль, через неуважність для учбового корпусу було затверджено типовий проект лабораторного корпусу ПТУ на 702 чоловік, що не відповідало потребам часу. Коли схаменулися, було вже пізно. Проект нашвидкуруч переробили, і у 1977 році БМУ-9 розпочало будівництво нового комплексу технікуму, що включав навчальний корпус на 720 учнів, побутовий корпус на 960 чоловік, гуртожиток на 360 та майстерню. На денному відділенні тоді навчалось 120 студентів і на вечірньому — 207. Директором техніку було призначено Дзюбенка Івана Федоровича, який дуже багато зробив для розвитку технікуму. Саме при ньому збудовано сучасний навчальний комплекс.
Швидкі темпи будівництва були обумовлені тим, що державним планом передбачалося розширення заводу сільгоспмашин. У 1977 році навіть розпочали будувати новий майданчик підприємства. В березні цього ж року технікумом було випущено ще 53 молодих спеціаліста.
Першого вересня 1979 року в урочистій обстановці ввели в експлуатацію навчальний корпус і гуртожиток. До послуг студентів було надано дев’ятнадцять аудиторій, дванадцять класів для спеціальних дисциплін. За парти сіли 503 учні. Того ж року вперше набрали чотири групи студентів — по дві техніків-механіків та техніків-технологів.
Наступні сім років були роками найбільш інтенсивного розвитку матеріальної і навчальної бази технікуму. Після введення у 1979 році в експлуатацію навчального корпусу і гуртожитку, у 1982-1983 роках звели суспільно-побутовий корпус, який містив актовий зал, їдальню, спортивний зал і додаткові приміщення. У 1983-1984 роках спорудили учбово-навчальні майстерні, а комплексне будівництво завершили у 1986 році введенням в експлуатацію плавального басейну.
По завершенню будівельних робіт керівництво і викладачі технікуму відкривали нові напрямки роботи. У виробництві почали активно впроваджувати сучасні технології, автоматизовані засоби виробництва, мікропроцесорну техніку. Тому у 1988 році у технікумі ввели нову спеціальність — «Експлуатація верстатів з ЧПК».
Враховуючи вимоги часу, у 1990 році спеціальність «Сільськогосподарські машини» замінили на «Технічне обслуговування і ремонт устаткування підприємств машинобудування».
У 1991 році технікум передано в підпорядкування Міністерству освіти України. Відповідно до вимог часу у 1993 році спеціальність «Експлуатація верстатів з ЧПК» була замінена на «Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і споруд».
У 1998 році в технікумі ввели дві нових спеціальності: «Економіка підприємства» та «Експлуатація устаткування і система газопостачання». А у 1999 році — «Ремонт електропобутової техніки». З двохтисячного року почалося навчання зі спеціальності «Бухгалтерський облік».
Враховуючи те, що технікум став готувати спеціалістів не лише машинобудівного напрямку, постала потреба і в зміні назви навчального закладу. Тому у 2002 році технікум було перейменовано з машинобудівного на промислово-економічний. На той час у ньому навчалося 782 студенти на денній і 224 на заочній формі навчання.
Розуміючи, що подальше вдосконалення системи підготовки фахівців неможливе без додаткових навчальних приміщень, у 1990 році було розроблено проект нового чотириповерхового учбового корпусу, який планувалося звести на вільному майданчику перед спортивним залом. Однак через брак коштів будівництво так і не було розпочате.
Попри це, технікум за останні роки перед перебудовою встиг сформувати потужну навчально-суспільну базу, що є найкращою в області, і не пасе задніх в Україні.
У навчальному корпусі було створено чудові умови для засвоєння грунтовних знань з усіх без винятку спеціальностей. Створено 31 спеціальний кабінет та 14 лабораторій, серед яких привертають увагу кабінети фізики, хімії, електротехніки, обробки металів різанням, металорізальних верстатів, інформатики, історії, української літератури, математики, іноземних мов, електропостачання, електроустаткування. В технікумі є 6 комп’ютерних класів, де встановлено 80 комп’ютерів, а загалом у навчальному процесі використовується 95 комп’ютерів.
Своїми знаннями зі студентами готові поділитися 62 викладачі. З них — 10 викладачів-методистів, 9 старших викладачів, 22 викладача вищої та 11 першої категорій. Високий фаховий рівень викладачів Середюка В.С. та Пекарського Б.Г дозволив написати підручники, затверджені Міністерством освіти і науки України в якості навчальних.
Особлива гордість технікуму — навчально-виробнича база, а саме — майстерні. В двоповерхій споруді на першому поверсі розміщено виробничо-навчальний цех, де встановлено понад 40 верстатів. Тут знаходяться чотири дільниці: токарна, фрезерна, шліфувальна, дільниця верстатів з ЧПК, а також слюсарна. В майстернях студенти 2-4 курсів технічних спеціальностей проходять слюсарну, технологічну, механічну, зварювальну та монтажну практики, по завершенню яких, у залежності від рівня підготовки, учням присвоюють третій або четвертий розряд верстатника. Потужності майстерень дозволили приймати замовлення від інших підприємств і працювати з ними у кооперації в основному виробництві.
Промислово-економічний технікум пишається своїм спортивним комплексом — одним з найкращих не лише в області, а й в Україні. Він єдиний з вищих і середніх спеціальних навчальних закладів області має власний басейн, що представляє собою цілісний комплекс з ванною розміром 25х11 метрів і об’ємом
640 м3 з чотирма доріжками; тренажерний зал розміром 14х7 метрів, тенісний зал розміром 14х10 метрів; тренерські та велотренажерний зал. Сауна сухого жару розміром 5х3 метри, баню, а також медичний кабінет.
Спортивний зал технікуму є найбільшим у місті за розміром — 30х18 метрів та висотою — 8 метрів, що дозволяє проводити змагання найвищого рівня практично з усіх ігрових видів спорту. Також на території технікуму є спортивний майданчик з комплексом тренажерів.
З ранку до пізнього вечора в спорткомплексі проходять напружені тренування не лише спортивних гуртків технікуму, а й секцій місцевої спортивної школи. Однак перевагу віддано студентським заняттям у секціях волейболу, баскетболу, настільного тенісу, футболу, плавання, армреслінгу, шахів та інших видів спорту. Студенти постійно виборюють призові місця на міських, районних та обласних змаганнях з різних видів спорту. Особлива гордість — студенти — чемпіони міжнародних змагань. Зокрема, випускниця технікуму Горбовська Антоніна була неодноразовою призеркою міжнародних змагань з карате.
У 1987 році на базі технікуму було проведено всесоюзну олімпіаду серед середніх спеціальних закладів Міністерства машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, на якому наші студенти зайняли друге місце.
Неможливо отримати якісних знань без книги. Сумарний фонд бібліотеки становить 37000 томів наукової, технічної, довідкової, навчальної та художньої літератури. Це найкраща технічна бібліотека району. Читальний зал розрахований на 90 відвідувачів. Це найбільша аудиторія технікуму, не враховуючи актового залу. Слід зауважити, що саме читальний зал першим зустрічає нових студентів. Тут абітурієнти складають вступні іспити.
Гуртожиток технікуму розрахований на 270 студентів. Тут проживають ті студенти, які приїхали до нас вчитися з інших міст і сіл району та області. Найбільше з Новоград-Волинського, Ємільчинського, Олевського та Баранівського районів. У технікумі навчаються також студенти з Нетєшина, Славути, Шепетівки, Корця, Коростеня, Житомира і, навіть, Києва та Севастополя.
Технікум веде активну роботу серед абітурієнтів щодо агітації про вступ до цього навчального закладу. З цією метою було створено навчальний комплекс «Полісся». Свого часу його філії працювали в Корці, Ємільчиному, Шепетівці та Олевську. Нині учні старших класів шкіл міста протягом півроку відвідують підготовчі курси, де готуються до вступу в технікум або просто поліпшують свій рівень знань.
У вільний від занять час молодь не нудьгує, відвідуючи різноманітні секції і гуртки: технічної творчості, театральний, краєзнавчий, а також низку предметних гуртків. Авіамодельним гуртком керує викладач економіки, багаторазовий чемпіон області та України, майстер спорту з авіамодельного спорту Гайдук Володимир Олександрович. Його вихованці, будучи студентами, також займали призові місця на республіканських змаганнях. Дехто з них пов’язав своє життя з небом.
Щороку збільшується набір студентів на безкоштовну форму навчання. На 2008-2009 навчальний рік державне замовлення складає 100 студентів.
Випускники кожної спеціальності, крім базової освіти, отримують робочу спеціальність: токаря, фрезерувальника, слюсаря газового господарства, оператора комп’ютерного набору тощо.
60 відсотків випускників вступають у вищі навчальні заклади 3-4 рівнів акредитації одразу на 3-4 курс. Технікум створив навчальні комплекси з Житомирським інженерно-технологічним університетом, технічним університетом «Київський політехнічний інститут», Львівською політехнікою, Одеською інженерною академією та іншими закладами України. Кращі випускники технікуму, за направленням педагогічної ради, без вступних іспитів одразу вступають на третій курс цих навчальних закладів. Досить часто на бюджетну форму навчання.
Студентів охоче приймають до себе на роботу підприємства Новограда-Волинського. Багато випускників працює на підприємстві з обслуговування районних електричних мереж, на машинобудівному заводі, у «Львівтарнсгазі», газконторі, фірмі «Техна» та багатьох інших підприємствах міста та району. Частина випускників відкриває власні фірми. За радянських часів наші випускники отримували направлення на Мінський тракторний завод, у Гомель, Житомир, Малин, Коростень, Харків, Чугуєв та Купянськ Харківської області, Черкаси, Бородянку, Білу Церкву, Квасилів та Костопіль Рівненської області, Світловодськ, Лозову, Херсон, Івано-Франківськ, Одесу, Дніпропетровськ, Суми, Запоріжжя, Ізяслав, Умань, Орловський завод шестерен, Волгоградський тракторний завод, Камишин, Сальськ, Томськ, Енгельс Саратовської області, Таганрог, Зерноград Ростовської області, Тулу, Сизрань, Біробіджан, Рубцовськ Алтайського краю, Рокішкіс Литовської РСР.
У місті практично нема підприємства або установи, де б не працювали наші випускники та колишні викладачі і співробітники технікуму. Неможливо всіх перелічити, однак багато з них стали відомими людьми. Це Гордійчук В.В. (директор ремпобуттехніки), Рибалко А.С., Борщ В.Т., Зарудний В.С. (генеральний директор заводу Електростальважмаш — Підмосков’я), Шлюєв Ю.М. (провідний підприємець Ковеля), Колотов С.Ю. (заступник голови міськради) та багато інших.
Дозвілля студентів різноманітне. У технікумі традиційно проходять: «Свято осені», «Міс технікуму», фестиваль студентської творчості, День святого Валентина та День святої Тетяни, «Козацькі забави». Ці заходи ще нікого байдужими не залишили.
У радянські часи студенти активно допомагали колгоспам у збиранні врожаю. Нема жодного населеного пункту в районі, де б не працювали наші студенти. Виїзжджали студенти старших курсів і на збирання врожаю до південних областей, зокрема, Херсонщину.
Крім того, десять років поспіль влітку на різних об’єктах працював студентський будівельний загін — «Гренада». Його командирами були: у 1977-1980 роках — Середюк В.С., у 1981 році — Ковальський В., у 1982 році — Власов О.С., у 1984 році — Пекарський Б.Г., у 1986 — Малов І.К., у 1987 — Ваховський В.С.
На базі технікуму неодноразово проводилися засідання ради директорів вищих навчальних закладів Житомирської області, а також фахових комісій із окремих предметів і напрямків.
Новоград-Волинський промислово-економічний технікум залишається одним з провідних навчальних закладів області з підготовки спеціалістів середньої ланки, готуючи висококваліфіковані кадри для народного господарства України.

Новогра́д-Воли́нський (Возвягель, Звяголь, Звягель, Звягаль, їдиш זוויל) — місто при впадінні річки Смілки в Случ, праву притоку Горині; тепер районний центр Житомирської області з населенням 56 000 чол.

Місто Новоград-Волинський розташоване в північно-західній частині Житомирської області на мальовничих берегах річки Случі, за 218 км на захід від Києва і на 312 км на схід від Львова. Через нього проходить міжнародна автомобільна трасаE40 (Київ—Львів—Чоп), автодорога державного значення Васьковичі—Тереблече, дороги обласного значення наБаранівку—Полонне, Чижівку-Городницю. Залізнична станція з'єднує місто в трьох напрямках із залізничними вузламиШепетівка (далі на Львів та Бердичів), Коростень (далі на Київ, а також на Овруч і Білорусь), Житомир (далі на Фастів-Київ, а також Коростень та Бердичів).

Звягель

Вперше місто згадується за назвою Возвягель у 1256 р. у Галицько-Волинському літописі. Роком пізніше, через непокору його жителів, він був спалений дружиною короля Данила Галицького. Недавні археологічні розкопки городища на правому березі Случі, описані ще наприкінці XIX в. В. Антоновичем, дозволили визначити місце розташування, розміри й особливості побуту цього древнього міста

Реконструкція частини Звягельської фортеці, 2010

Нове поселення виникло через багато років на лівому стрімчастому березі Случі. У 1432 р. ще містечко Взвяголь, у 1499 — лише маєток Звяголь, який як бенефіцію отримав К. І. Острозький. У 1507 р. він отримав дозвіл на будівництво замку і закладання міста («місто садити»). Ядро Звяголя як міста — замок, побудований у 1507–1595 рр. ПісляЛюблінської унії 1569 р., внаслідок зміни транслітерації, назва міста — Звягель.

1605 року відбувся спустошувальний набіг татар, постраждав і Звягель^[2].

1620 р. у Звягелі було п'ять вулиць і два передмістя з загальним числом дворів 403. Місто мало школу і лікарню («дім шпитальний») У 1636–1648 рр. — резиденція Анни-Алоїзи Острозької (Ходкевич). В 1648 р. у місті 454 дворів.

Під час визвольної війни повстанці захопили замок, залога якого перед цім втекла, і велику аптеку Анни-Алоїзи. У 1648–1649 рр. Звягель був центром Звягельського (Волінского)]] козацького полку, його полковниками були наказний Іван Донець, теренові — місцевий кушнір Михайло Тиша та Герасим Яцкевич. Козаки підсилили укріплення міста, про яке поляки в 1649 р. писали:«…добре укріплене, бо багато веж та паркани дуже міцні і пересипані землею». Після жорстокого бою і підпалу міста, 13 червня 1649 р. козаки і місцеві повстанці вийшли з міста й мостом переправились через р. Случ, залишивши полякам спалений Звягель. До наших часів збереглися залишки фортеці князя Острозького — фрагменти замкових стін, бастея, бастіон, чотирикутна вежа і давні малюнки-схеми. Фортеця була типовою бастейно-бастіонною спорудою епохи ренесансу. З 1658 р. Звягель перейшов до роду Любомирських.

Протягом XVIII ст. було відновлено і споруджено нові головні храми Звягеля: у 1730 р. — дерев'яний собор, близько1740 р. — Велика синагога, приблизно в середині сторіччя — дерев'яна церква Святої Трійці, а в 1784 р. — новий кам'яний костьол (при цьому була розібрана частина стін замку). В 1766 р. у Звягелі було 379 будинків, але в 1775 р., після великої пожежі, залишилося тільки 234. Відповідно до усних переказів, у XVIII ст. містечко простягалося на захід приблизно до нинішнього кінотеатру, а далі починався ліс.

Цiкаве про Київ

Столиця України - є мiсто Київ мабуть, найбільш європейським містом країни, а тінисті бульвари і проспекти перетворюють Київ на один з наймальовничіших куточків планети.
Розповісти про всі важливі пам`ятки Києва коротко неможливо. Протягом довгих років, які минули з часу виникнення Києва, місто росло, розвивалося, в ньому з’являлися нові цікаві архітектурні ансамблі та історичні пам'ятки.
Для тих, хто відвідує Київ вперше, можна скласти, так би мовити, “стандартний набір” цікавинок, які варто відвідати в Київі в першу чергу: Києво-Печерська Лавра, Софійський собор, Андріївський спуск, Музей Великої Вітчизняної війни, парк Слави, Хрешатик та Майдан Незалежності. 

Якщо ви бажаєте якнайдокладнiше
ознайомитись з Києвом, та його визначними місцями, то найбільш в пригоді вам стане не метро, або будь-який інший вид міського транспорту, а власні ноги. Саме піші прогулянки по Києву дозволяють не оминути те цікаве, що зустрічається в історичній частині Києва кроці.

Перша згадка про навчальний заклад Звягеля датована 1620 роком. У дореволюційні часи в місті були чоловіче та жіноче двокласні училища, церковно-приходська школа, чоловіча та дві жіночих гімназії. У 1921 році було створено педагогічний технікум та радпартшколу, однак проіснували вони недовго. Було у нас і морське училище. З сучасних навчальних закладів, які готують спеціалістів для народного господарства, найстарішим є Новоград-Волинський промислово-економічний технікум. У керівництва машинобудівного заводу ідея створити середній спеціальний навчальний заклад зріла давно, однак лише у 1968 році вона почала набувати реальних рис. А відкрито його в жовтні 1969 року при Новоград-Волинському заводі сільськогосподарських машин в якості філії Київського вечірнього індустріального технікуму. Перший набір учнів становив 60 чоловік з вечірньою формою навчання. Група технологів здобувала освіту зі спеціальності «Обробка різанням», а інша група, механіків, вчилася за спеціальністю «Ремонт устаткування підприємств машинобудування».

Спочатку у новоствореному навчальному закладі було дві кімнати на другому поверсі управлінського корпусу заводу сільгоспмашин. У зв’язку з тим, що навчання проводилося без відриву від виробництва, заняття проводилися у дві зміни. Наступного, 1970 року, було набрано 90 чоловік у три групи. Слід зауважити, що в ті часи в технікумі навчалися лише працівники машинобудівного заводу.
Навчання тривало три роки, і перший випуск молодих спеціалістів відбувся у 1972 році. Дипломи отримали 46 чоловік, з них троє з відзнакою та більше десяти відмінних оцінок було поставлено державною кваліфікаційною комісією за результатами захисту дипломних проектів.
Проблем керівництву технікуму вистачало. Основна з них — навчальна база. Тому посібники, макети обладнання для кабінету спецпредметів та література були придбані за рахунок машинобудівного заводу. Багато зробили самі учні, в тому числі і діючі моделі всіх видів сільськогосподарських машин, які на той час випускав машинобудівний завод.
На 1973-1974 навчальний рік набрали дві групи за спеціальностями монтаж і ремонт промислового обладнання. Екзамени для новачків проводили в два тури: з 7 по 14 серпня і з 10 по 20 листопада. Це було зроблено для того, щоб восени мали можливість вступити до технікуму демобілізовані військові. Впродовж 1972-1974 років заклад закінчили 410 спеціалістів, які працювали на заводі змінними і старшими майстрами, начальниками дільниць, бригадирами та керівниками цехів.
У 1974 році філією технікуму було випущено 77 спеціалістів. 45% дипломних проектів вони захистили на «відмінно». З квітня 1974 року, в зв’язку зі створенням нового Міністерства машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, Новоград-Волинську філію Київського індустріального технікуму підпорядкували Люберецькому технікуму сільського господарства. Набула чітких рис перспектива будівництва спеціальних корпусів для технікуму. Ця ініціатива належала міністерству. З 1974 року вперше проведено набір робітників, які мали освіту вісім класів. Їм було надано можливість одночасно одержати загальну і технічну середню освіту.
На початку 1975 року при технікумі почали працювати курси підготовки для вступу в технікум. У березні цього ж року відбувся черговий випуск молодих спеціалістів — 59 чоловік, з них два з відзнакою. А з червня розпочато перший набір студентів на денну форму навчання.
У 1975 році наказом Міністерства машинобудування для тваринництва і кормовиробництва СРСР від 22 вересня за номером 157 було створено Новоград-Волинський машинобудівний технікум. Саме з цього часу технікум існує як самостійна структура.
У 1977 році був завершений проект комплексу будівлі технікуму. На превеликий жаль, через неуважність для учбового корпусу було затверджено типовий проект лабораторного корпусу ПТУ на 702 чоловік, що не відповідало потребам часу. Коли схаменулися, було вже пізно. Проект нашвидкуруч переробили, і у 1977 році БМУ-9 розпочало будівництво нового комплексу технікуму, що включав навчальний корпус на 720 учнів, побутовий корпус на 960 чоловік, гуртожиток на 360 та майстерню. На денному відділенні тоді навчалось 120 студентів і на вечірньому — 207. Директором техніку було призначено Дзюбенка Івана Федоровича, який дуже багато зробив для розвитку технікуму. Саме при ньому збудовано сучасний навчальний комплекс.
Швидкі темпи будівництва були обумовлені тим, що державним планом передбачалося розширення заводу сільгоспмашин. У 1977 році навіть розпочали будувати новий майданчик підприємства. В березні цього ж року технікумом було випущено ще 53 молодих спеціаліста.
Першого вересня 1979 року в урочистій обстановці ввели в експлуатацію навчальний корпус і гуртожиток. До послуг студентів було надано дев’ятнадцять аудиторій, дванадцять класів для спеціальних дисциплін. За парти сіли 503 учні. Того ж року вперше набрали чотири групи студентів — по дві техніків-механіків та техніків-технологів.
Наступні сім років були роками найбільш інтенсивного розвитку матеріальної і навчальної бази технікуму. Після введення у 1979 році в експлуатацію навчального корпусу і гуртожитку, у 1982-1983 роках звели суспільно-побутовий корпус, який містив актовий зал, їдальню, спортивний зал і додаткові приміщення. У 1983-1984 роках спорудили учбово-навчальні майстерні, а комплексне будівництво завершили у 1986 році введенням в експлуатацію плавального басейну.
По завершенню будівельних робіт керівництво і викладачі технікуму відкривали нові напрямки роботи. У виробництві почали активно впроваджувати сучасні технології, автоматизовані засоби виробництва, мікропроцесорну техніку. Тому у 1988 році у технікумі ввели нову спеціальність — «Експлуатація верстатів з ЧПК».
Враховуючи вимоги часу, у 1990 році спеціальність «Сільськогосподарські машини» замінили на «Технічне обслуговування і ремонт устаткування підприємств машинобудування».
У 1991 році технікум передано в підпорядкування Міністерству освіти України. Відповідно до вимог часу у 1993 році спеціальність «Експлуатація верстатів з ЧПК» була замінена на «Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і споруд».
У 1998 році в технікумі ввели дві нових спеціальності: «Економіка підприємства» та «Експлуатація устаткування і система газопостачання». А у 1999 році — «Ремонт електропобутової техніки». З двохтисячного року почалося навчання зі спеціальності «Бухгалтерський облік».
Враховуючи те, що технікум став готувати спеціалістів не лише машинобудівного напрямку, постала потреба і в зміні назви навчального закладу. Тому у 2002 році технікум було перейменовано з машинобудівного на промислово-економічний. На той час у ньому навчалося 782 студенти на денній і 224 на заочній формі навчання.
Розуміючи, що подальше вдосконалення системи підготовки фахівців неможливе без додаткових навчальних приміщень, у 1990 році було розроблено проект нового чотириповерхового учбового корпусу, який планувалося звести на вільному майданчику перед спортивним залом. Однак через брак коштів будівництво так і не було розпочате.
Попри це, технікум за останні роки перед перебудовою встиг сформувати потужну навчально-суспільну базу, що є найкращою в області, і не пасе задніх в Україні.
У навчальному корпусі було створено чудові умови для засвоєння грунтовних знань з усіх без винятку спеціальностей. Створено 31 спеціальний кабінет та 14 лабораторій, серед яких привертають увагу кабінети фізики, хімії, електротехніки, обробки металів різанням, металорізальних верстатів, інформатики, історії, української літератури, математики, іноземних мов, електропостачання, електроустаткування. В технікумі є 6 комп’ютерних класів, де встановлено 80 комп’ютерів, а загалом у навчальному процесі використовується 95 комп’ютерів.
Своїми знаннями зі студентами готові поділитися 62 викладачі. З них — 10 викладачів-методистів, 9 старших викладачів, 22 викладача вищої та 11 першої категорій. Високий фаховий рівень викладачів Середюка В.С. та Пекарського Б.Г дозволив написати підручники, затверджені Міністерством освіти і науки України в якості навчальних.
Особлива гордість технікуму — навчально-виробнича база, а саме — майстерні. В двоповерхій споруді на першому поверсі розміщено виробничо-навчальний цех, де встановлено понад 40 верстатів. Тут знаходяться чотири дільниці: токарна, фрезерна, шліфувальна, дільниця верстатів з ЧПК, а також слюсарна. В майстернях студенти 2-4 курсів технічних спеціальностей проходять слюсарну, технологічну, механічну, зварювальну та монтажну практики, по завершенню яких, у залежності від рівня підготовки, учням присвоюють третій або четвертий розряд верстатника. Потужності майстерень дозволили приймати замовлення від інших підприємств і працювати з ними у кооперації в основному виробництві.
Промислово-економічний технікум пишається своїм спортивним комплексом — одним з найкращих не лише в області, а й в Україні. Він єдиний з вищих і середніх спеціальних навчальних закладів області має власний басейн, що представляє собою цілісний комплекс з ванною розміром 25х11 метрів і об’ємом
640 м3 з чотирма доріжками; тренажерний зал розміром 14х7 метрів, тенісний зал розміром 14х10 метрів; тренерські та велотренажерний зал. Сауна сухого жару розміром 5х3 метри, баню, а також медичний кабінет.
Спортивний зал технікуму є найбільшим у місті за розміром — 30х18 метрів та висотою — 8 метрів, що дозволяє проводити змагання найвищого рівня практично з усіх ігрових видів спорту. Також на території технікуму є спортивний майданчик з комплексом тренажерів.
З ранку до пізнього вечора в спорткомплексі проходять напружені тренування не лише спортивних гуртків технікуму, а й секцій місцевої спортивної школи. Однак перевагу віддано студентським заняттям у секціях волейболу, баскетболу, настільного тенісу, футболу, плавання, армреслінгу, шахів та інших видів спорту. Студенти постійно виборюють призові місця на міських, районних та обласних змаганнях з різних видів спорту. Особлива гордість — студенти — чемпіони міжнародних змагань. Зокрема, випускниця технікуму Горбовська Антоніна була неодноразовою призеркою міжнародних змагань з карате.
У 1987 році на базі технікуму було проведено всесоюзну олімпіаду серед середніх спеціальних закладів Міністерства машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, на якому наші студенти зайняли друге місце.
Неможливо отримати якісних знань без книги. Сумарний фонд бібліотеки становить 37000 томів наукової, технічної, довідкової, навчальної та художньої літератури. Це найкраща технічна бібліотека району. Читальний зал розрахований на 90 відвідувачів. Це найбільша аудиторія технікуму, не враховуючи актового залу. Слід зауважити, що саме читальний зал першим зустрічає нових студентів. Тут абітурієнти складають вступні іспити.
Гуртожиток технікуму розрахований на 270 студентів. Тут проживають ті студенти, які приїхали до нас вчитися з інших міст і сіл району та області. Найбільше з Новоград-Волинського, Ємільчинського, Олевського та Баранівського районів. У технікумі навчаються також студенти з Нетєшина, Славути, Шепетівки, Корця, Коростеня, Житомира і, навіть, Києва та Севастополя.
Технікум веде активну роботу серед абітурієнтів щодо агітації про вступ до цього навчального закладу. З цією метою було створено навчальний комплекс «Полісся». Свого часу його філії працювали в Корці, Ємільчиному, Шепетівці та Олевську. Нині учні старших класів шкіл міста протягом півроку відвідують підготовчі курси, де готуються до вступу в технікум або просто поліпшують свій рівень знань.
У вільний від занять час молодь не нудьгує, відвідуючи різноманітні секції і гуртки: технічної творчості, театральний, краєзнавчий, а також низку предметних гуртків. Авіамодельним гуртком керує викладач економіки, багаторазовий чемпіон області та України, майстер спорту з авіамодельного спорту Гайдук Володимир Олександрович. Його вихованці, будучи студентами, також займали призові місця на республіканських змаганнях. Дехто з них пов’язав своє життя з небом.
Щороку збільшується набір студентів на безкоштовну форму навчання. На 2008-2009 навчальний рік державне замовлення складає 100 студентів.
Випускники кожної спеціальності, крім базової освіти, отримують робочу спеціальність: токаря, фрезерувальника, слюсаря газового господарства, оператора комп’ютерного набору тощо.
60 відсотків випускників вступають у вищі навчальні заклади 3-4 рівнів акредитації одразу на 3-4 курс. Технікум створив навчальні комплекси з Житомирським інженерно-технологічним університетом, технічним університетом «Київський політехнічний інститут», Львівською політехнікою, Одеською інженерною академією та іншими закладами України. Кращі випускники технікуму, за направленням педагогічної ради, без вступних іспитів одразу вступають на третій курс цих навчальних закладів. Досить часто на бюджетну форму навчання.
Студентів охоче приймають до себе на роботу підприємства Новограда-Волинського. Багато випускників працює на підприємстві з обслуговування районних електричних мереж, на машинобудівному заводі, у «Львівтарнсгазі», газконторі, фірмі «Техна» та багатьох інших підприємствах міста та району. Частина випускників відкриває власні фірми. За радянських часів наші випускники отримували направлення на Мінський тракторний завод, у Гомель, Житомир, Малин, Коростень, Харків, Чугуєв та Купянськ Харківської області, Черкаси, Бородянку, Білу Церкву, Квасилів та Костопіль Рівненської області, Світловодськ, Лозову, Херсон, Івано-Франківськ, Одесу, Дніпропетровськ, Суми, Запоріжжя, Ізяслав, Умань, Орловський завод шестерен, Волгоградський тракторний завод, Камишин, Сальськ, Томськ, Енгельс Саратовської області, Таганрог, Зерноград Ростовської області, Тулу, Сизрань, Біробіджан, Рубцовськ Алтайського краю, Рокішкіс Литовської РСР.
У місті практично нема підприємства або установи, де б не працювали наші випускники та колишні викладачі і співробітники технікуму. Неможливо всіх перелічити, однак багато з них стали відомими людьми. Це Гордійчук В.В. (директор ремпобуттехніки), Рибалко А.С., Борщ В.Т., Зарудний В.С. (генеральний директор заводу Електростальважмаш — Підмосков’я), Шлюєв Ю.М. (провідний підприємець Ковеля), Колотов С.Ю. (заступник голови міськради) та багато інших.
Дозвілля студентів різноманітне. У технікумі традиційно проходять: «Свято осені», «Міс технікуму», фестиваль студентської творчості, День святого Валентина та День святої Тетяни, «Козацькі забави». Ці заходи ще нікого байдужими не залишили.
У радянські часи студенти активно допомагали колгоспам у збиранні врожаю. Нема жодного населеного пункту в районі, де б не працювали наші студенти. Виїзжджали студенти старших курсів і на збирання врожаю до південних областей, зокрема, Херсонщину.
Крім того, десять років поспіль влітку на різних об’єктах працював студентський будівельний загін — «Гренада». Його командирами були: у 1977-1980 роках — Середюк В.С., у 1981 році — Ковальський В., у 1982 році — Власов О.С., у 1984 році — Пекарський Б.Г., у 1986 — Малов І.К., у 1987 — Ваховський В.С.
На базі технікуму неодноразово проводилися засідання ради директорів вищих навчальних закладів Житомирської області, а також фахових комісій із окремих предметів і напрямків.
Новоград-Волинський промислово-економічний технікум залишається одним з провідних навчальних закладів області з підготовки спеціалістів середньої ланки, готуючи висококваліфіковані кадри для народного господарства України.

Львів

Цікаві факти про Львів

Львів по праву називають європейською скринею скарбів, тому що він щорічно займає провідні місця в туристичних рейтингах всього світу. Тут все створено для туристів: багате історичне минуле (історичний центр Львова є Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО) і велика кількість пам’яток, помірний, спокійний клімат без перепадів температур, культурні та нічні розваги на будь-який смак, самі шикарні готелі Львова круглий рік зустрічають дорогих гостей міста. Що незвичайного в цьому місті, що він так приваблює туристів з усього світу?

Трохи про назви міста

Так-так, саме про назви. Вже якщо ви збираєтеся їхати відпочивати в це місто, то неодмінно повинні знати, що крім офіційної назви, у Львова є ще з десяток імен, кожне з яких красномовно розповість вам про особливості цього міста:
«Місто Лева»;
«Королівське місто»;
«Місто левів»;
«Перлина корони Європи»;
«Столиця Галичини»;
«Місто — музей»;
«Маленький Париж »;
«Бандерштадт»;
«Український П’ємонт»;
«Маленький Відень»;
«Нова туристична Мекка в Східній Європі»;
«Культурна столиця України».

Більшість людей вважають, що місто назване на честь левів, скульптури яких розташовані практично на кожній вулиці. Звідки ж тут узятися левам? Дійсно, це — всього лише метафора, бо місто було названо на честь сина Данила Галицького (засновника міста) на ім’я Лев.

Цікаві історичні факти про Львів

Місто було засноване ще в XIII столітті, і тут чудово збериглися історичні та культурні пам’ятки. Крім огляду визначних пам’яток ви заслухаєтися львівськими історіями, дивовижними за своїм змістом. Ви дізнаєтеся, що:

• всі збережені документи XIII — XIV століть Львова — німецькою мовою, яка була офіційною мовою цього міста;
• раніше тут був податок на багатство, який платив кожен, хто запрошував на своє весілля більше 16 чоловік;
• саме Львів є батьківщиною гасу і гасової лампи, а також повітряної кулі;
• знаменитий Леопольд фон Захер — Мазох — уродженець Львова.

Кожен з цих фактів увічнений в музеях, численних виставках і пам’ятках, які ви зможете подивитися, замовивши екскурсійні тури по місту. Але не тільки своєю історією славиться Львів — про сучасне місто теж є що розповісти.

Цікаві факти про сучасний Львів

Сучасний Львів багатоликий і різноманітний, але завжди — комфортний і шикарний. Багато туристів відзначають такі дивовижні моменти в ньому, як:

• на сьогоднішній день 55% (2500 пам’ятників і понад 60 музеїв) всіх історичних пам’яток України перебувають у Львові;
• тут більше 120 храмів, що належать більше 20 конфесій;
• щорічно у Львові відбувається понад 100 фестивалів: найбільш знамениті фестивалі класичної музики, джазу, вуличного театру, кави, пампуха і шоколаду.
• саме тут створюють програмне забезпечення для багатьох голлівудських фільмів: наприклад, спецефекти для «Спайдермена», «Гаррі Поттера», «Халка» та інших фільмів були створені саме тут;
• тут дуже багато молоді: кожен п’ятий у цьому місті — це студент (у Львові 26 університетів);
• сучасне місце розташування Львова справді дивовижне: воно знаходиться на рівній відстані (у 500 км) від трьох столиць: Варшави (Польща), Києва (Україна) і Будапешта (Угорщина).

Ось таке воно, це унікальне українське місто, що чарує всіх туристів, хто хоч раз тут побував. Це — лише верхівка айсберга, тому що під час відвідин міста Лева вам розкажуть безліч дивовижних історій про Львів та покажуть багато не менш дивовижних, чудових речей.

Львів - одне з найчудовіших міст України!!!